Новини
Інтерв’ю з головною медичною сестрою “Дому Метеликів”
«Паліатив — це про миттєві рішення та реакції, й турботу, яка не закінчується робочою зміною». У цьому інтерв’ю говоримо зі старшою медсестрою «Дому метеликів» Міста Добра, Христиною Арделян, про те, як формується команда медсестер, яка щодня працює на межі холодного розуму та чуйного серця.
Місто Добра – це робота чи щось більше?
Це частинка серця. Команда — моторчик, який працює тільки разом. Найголовніше, що я тут зрозуміла — ми можемо допомогти дітям жити якісно й без болю. Тому я тут.
Чому робота з дітьми, які мають паліативний статус — виклик для медсестри?
Дуже важко морально прийняти цю роботу. Ми не просто виконуємо протоколи — ми прив’язуємось до дітей, говоримо навіть з тими, хто в комі. Медсестра тут — це не просто про ін’єкції. Це і крапельниці 24/7, і реанімація, залученість до оперативних втручань, тримання за руку. Ми ставимось до цих дітей не як до роботи. Це максимальна віддача.
Чому знайти персонал у відділення складно? Кандидатам не вистачає фахових критеріїв чи впливає емоційна складова?
Це діти, і тому біль сприймається ще глибше. Тут залишаються лише ті, хто сильний духом. Також ми потребуємо найкваліфікованіших медсестер, яких готові самостійно навчати. Кожен день тут – це боротьба за життя. І це не гучні слова –-це дійсність. Неодноразові реанімації, екстрені оперативні втручання, ми не можемо нічого спрогнозувати. Це цілодобовий контроль. Найбільший виклик – це коли щоразу нові діти приїжджають у ще гіршому стані.
Як шукаєте тих відданих порятунку людей, які працюватимуть у паліативному відділенні?
Дітей надзвичайно багато, ми шукаємо персонал і надалі. Маємо, наприклад, меморандум із медколеджем — студентки проходять у нас практику, і ми навчаємо їх «з нуля». Це правильний старт: хто витримав тут –- зможе будь-де працювати. Одразу попереджаємо, що у нас є табу. Наприклад, аби хтось сказав: «Ох, як все погано з дитиною». У нас так не можна. Бо тут кожен день – це про життя. Є своя філософія, і ми її дотримуємось.
Що допомагає Вам діяти злагоджено в критичних ситуаціях?
У нас все організовано так, що дуже зручно працювати. З нашого сестринського посту ми бачимо усіх дітей. У нас складений окремий реанімаційний стіл, до якого ми можемо підвезти дитину на ліжку і не відволікатись –- усе під рукою. Лікар каже – ми виконуємо.
Чи вдається зберегти позитивну атмосферу в колективі, попри стресові аспекти в роботі?
Так. У нас крута атмосфера. П’ємо каву, жартуємо, розмовляємо про особисте — це наші обов’язкові щоденні «ритуали», які для нас як захист від вигорання.
Як переживаєте евакуації дітей, особливо з прифронтових регіонів?
Дуже важка була евакуація з Миколаєва. Морально. Всю ніч, поки ми там перебували – тривала повітряна тривога. Думки були про те, що цей дитбудинок у постійній небезпеці, чи встигнемо ми забрати усіх, хто цього потребує. Також це завжди стрес, бо не знаєш, як може змінитись стан дитини під час транспортування. Але я завжди їду, якщо інші не можуть. Мені близький цей екстрим у професії.
Як виглядає турбота руками медсестри та няні?
Медсестри – це руки лікаря. Ми постійно біля дитини, все контролюємо, усі маніпуляції. А няні – це руки, які заміняють нашим дітям маму, обійми, це гарно заплетене волосся.
Який момент Ви не забудете ніколи?
Смерть дитини. Ми боролися до кінця, проводили з лікарем реанімацію набагато довше, ніж необхідно за протоколами. Зазвичай, у мене в роботі «холодний розум». Але в такі моменти я не можу стримати сліз та емоцій. Наші втрати дуже важкі.
Що додає сил?
Щасливі моменти. Так, вони бувають і в таких відділеннях. Коли вдочерили нашу Аню – вся команда раділа, як діти. Це і є ті дива, заради яких ми віддано працюємо і робимо усе від нас можливе.
Проєкт “Дім метеликів” реалізується в межах програми “Спроможні та сильні”, що впроваджується Фонд Східна Європа за сприяння Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні
#capableandresistant
#спроможнітасильні