Про біль: не мовчи, коли болить

Біль — один із найпоширеніших і водночас найважчих симптомів, з якими стикаються пацієнти, що потребують паліативної допомоги. Він впливає на фізичний стан, емоції, сон, апетит, здатність взаємодіяти зі світом і відчувати безпеку. Біль ніколи не має бути нормою — ні для дитини, ні для дорослого.

Протягом століть ставлення до болю змінювалося: від прагнення повністю усунути його — до філософського прийняття як неминучої частини життя. Та в сучасній медицині біль розглядають інакше: як сигнал, який потребує уваги, пояснення та допомоги. Саме біль найчастіше стає причиною звернення до лікаря і дає шанс вчасно змінити перебіг стану, полегшити страждання, повернути людині гідну якість життя.

Біль у паліативній допомозі

Паліативна допомога спрямована не лише на зменшення больового синдрому. Її мета — комплексно зменшити страждання, пов’язані з різними симптомами: задишкою, спазмами, тривогою, порушенням сну, нудотою, виснаженням. Особливо небезпечними є стани, пов’язані з дихальною недостатністю, які можуть виникати раптово та потребують негайної реакції фахівців.

У діагностиці та лікуванні біль значно легше контролювати, коли пацієнт може показати, де саме болить, і описати інтенсивність болю. Проте у дитячій паліативній допомозі це не завжди можливо.

Особливості болю у дітей з тяжкими порушеннями розвитку

Вираження болю у дітей може суттєво відрізнятися від звичних уявлень дорослих. Особливо це стосується дітей із:

• тяжкими порушеннями харчування,

• затримкою психомоторного розвитку,

• неврологічними захворюваннями,

• супутніми хронічними станами або генетичними синдромами.

Такі діти часто реагують на біль нетипово. Вони можуть бути менш чутливими до подразників або, навпаки, демонструвати незвичні реакції. Невербальні діти не мають можливості словами повідомити про свій стан, тому біль у них ризикує залишатися непоміченим і недолікованим.

Як розпізнати біль у невербальної дитини

Оцінювання болю в цій групі дітей ґрунтується на уважному спостереженні за змінами поведінки. Фахівці та доглядальники звертають увагу на:

• вокалізацію: плач, стогін, крик, нетипові звуки;

• вираз обличчя: гримаси, напруження, зажмурювання очей;

• поведінку: неможливість заспокоїтися, дратівливість, раптову апатію;

• рухову активність: збільшення рухів або, навпаки, завмирання;

• м’язовий тонус і позу: вигинання, посилення спастики, захисні пози;

• фізіологічні реакції: зміни дихання, серцебиття, потовиділення.

Деякі діти можуть демонструвати нетипові реакції на біль — наприклад, сміх, дивні повторювані рухи або раптову збудженість. Це не означає відсутність болю — навпаки, це ще один спосіб, у який дитина намагається повідомити про дискомфорт.

Шкали оцінки болю: інструмент для допомоги

Для того щоб біль не залишався «невидимим», фахівці паліативної допомоги розробили спеціальні шкали оцінки інтенсивності болю. Одна з них — шкала з обличчями (смайлами), яка складається з шести зображень емоцій: від спокійного стану до вираженого болю.

На основі спостережень за дитиною доглядальник або медичний працівник може співвіднести поведінку з відповідним рівнем болю за шкалою. Це дає змогу:

• зафіксувати зміни стану,

• вчасно звернутися до лікаря,

• підібрати адекватне знеболення та іншу підтримку.

Не мовчати про біль — означає захищати

Будь-яка зміна поведінки дитини має значення. Інтуїція батьків і близьких часто є першою підказкою, що щось відбувається не так. Важливо довіряти цим відчуттям і звертатися до фахівців — лікарів, медсестер, мультидисциплінарної команди паліативної допомоги.

Біль можна і потрібно полегшувати.

Ніхто не має терпіти біль.

Говорити про нього — означає піклуватися, захищати й зберігати гідність дитини.

Дім Метеликів — це простір, де біль бачать, чують і на нього реагують. Тут поруч завжди є фахівці, які знають, як допомогти.